Pidhirtsi. My love through the years. (En-Ua)

This is a place... The case when it is difficult to find words. After all, for someone it will be a gloomy place of death and oblivion, in which nothing interesting. Someone may say, "Oh, it's cool here!", take a few photos and move on. For me, there is a place of philosophy, peace and some unknown sadness. Because sadness is not necessarily evil. Isn't that right?

Це місце... Той випадок, коли важко підібрати слова. Адже для когось це буде похмуре місце смерті і забуття, у якому нічого цікавого. Хтось може скаже: "О, тут круто!", зробить кілька фото і піде далі. Для мене тут є місце філософії, спокою і якогось незнаного смутку. Тому що смуток це не обов'язково зло. Правда?

I first visited here back in 2008. It is an abandoned cemetery in the village of Pidhirtsi. The old little crosses, overgrown with moss, hidden in the grass, usually struck me. As if the creation of human hands. But at the same time they are a part of nature for me. This is a better option for tombstones than modern huge marble monuments. Since then, I dreamed of coming back here, but somehow there was no opportunity.

Вперше я побувала тут у далекому 2008. Це закинутий цвинтар у старому селі Підгірці. Старі маленькі хрести, порослі мохом, заховані у траві, звичайно мене вразили. Ніби і творіння людських рук. Але водночас вони є для мене і частиною природи. Це кращий варіант надгробків, ніж сучасні величезні мармурові пам'ятники. З тих пір я мріяла повернутися сюди, але якось не було нагоди.

---

---

---

here to see a sea of ​​beautiful photos:) However, when we went to see this cemetery, it started to rain heavily and we had to run to the car:(In the fall of 2020, my friends and I have been here and visited the castle, but the autumn day is short, so we saw this cemetery at dusk. It's very beautiful and a little scary, but my photos didn't come out then... This summer in June my friend @nadin-zakrevska and I went to Pidhirtsi again. I wrote about this interesting day. We managed to visit the castle. Be sure to click

Восени 2020 ми з друзями побували тут і оглянули замок, але осінній день короткий, тому цей цвинтар ми побачили у сутінках. Це дуже красиво і трохи страшно, але фото у мене тоді не вийшли... Цього літа у червні ми поїхали у Підгірці з подругою. Я писала про цей цікавий день. Ми встигли побувати в замку. Обов'язково тисніть сюди, щоб побачити море красивих фото:) Проте коли ми пішли оглянути ось цей цвинтар, почався рясний дощ і довелося нам втекти в машину:(

And finally... A few days ago... Having chosen beautiful weather... I went to Pidhirtsi alone to take a walk, look for new angles and have some rest. But this is a kind of mystique! It was about 4-5 o'clock in the afternoon. It is at this time of day that the sun very brightly illuminates the glade with the cemetery. It was hot and hard to understand that I was taking pictures. Maybe the dead just don't want to be bothered? Even just walking there was not easy because of the heat. (Although in the shade it was very nice).

---

---

І ось нарешті... Кілька днів тому... Обравши красиву погоду... Я поїхала у Підгірці сама, щоб погуляти, пошукати нові ракурси і трохи розважитися... Але це якась містика! Був час приблизно 4-5 години після обіду. Саме в цю пору дня сонце дуже яскраво освітлює поляну із цвинтарем. Було спекотно і важко зрозуміти, що я фотографую. Може просто мертві не хочуть, щоб їх турбували? Навіть просто гуляти там було непросто через сильну спеку. (Хоча в тіні було дуже приємно).

---

I remembered 2008. Somewhere here should be a good place to explore the scenery.
And here once was a beautiful old wooden church, which had important artistic significance. In 2006, it burned down for unknown reasons. Only charred boards remained... It's sad.

In 2008 and 2021.

Я пригадала 2008й. Десь тут має бути непогане місце для огляду краєвидів.
А ще тут колись була чудова стара дерев'яна церква, що мала важливе художнє значення. У 2006 вона згоріла з невідомих причин... Ми тоді трохи не встигли. Залишилися лише обгорілі дошки... Сумно.

Here thickets have grown for these 13 years and now there is no observation deck. I have decided to pass a little forward. I saw a piece of the wall, most likely once it was some kind of arch. Here, behind those trees is the territory of the castle. I love such places! Tourists do not come here, but at the same time it is interesting and powerful!

А ось хащі виросли за ці... 13 років і тепер оглядового майданчика немає... Я вирішила пройти трохи вперед. Побачила шматок стіни, швидше за все колись це була якась арка. Ось там, за тими деревами вже територія замку. Я люблю такі місця! Сюди не приходять туристи, але водночас тут цікаво і потужно!

---

---

There was no point in going further, because there was a moat and thick trees, I did not want to damage my shoes ... When I came home, I decided to find old photos of this place ... And compare. Then I had a little digital camera. But I had nice company, a great desire to know the world and catch it in the lens.

Далі йти не було сенсу, адже там був рів і густі дерева, мені не хотілося пошкодити взуття... Прийшовши додому я вирішила знайти старі фотографії цього місця... І порівняти. Тоді у мене був якийсь маленький цифровик. Але у мене була чудова компанія, велике бажання пізнавати світ і ловити його в об'єктив.

---

---

When I look at these photos, I forget about time. They tighten me. ​"Memento more" - said the ancient Romans. In ancient times, people were not afraid of death and were more humble in the face of fate and God.

It doesn't matter what religion you belong to or whether you are an atheist. First of all, these photos are not crosses, but memory! It is also fragile. I think that in time these crosses will disappear. Like my photos. As well as the mention of it all. But that's another story. We have the present moment and the opportunity to enjoy something. Thanks to the heroes who finished reading.

Коли я переглядаю ці фото, я забуваю про час. Вони затягують. "Memento more" - казали давні римляни. В давнину люди не боялися смерті і були більш покірними перед обличчям долі і Бога. Немає значення, до якої релігії ви належите, а чи є атеїстом. В першу чергу на цих фото не хрести, а пам'ять! Вона також є крихка. Я думаю, що з часом ці хрести зникнуть. Як і мої фото. Як і згадка про це все. Але то вже інша історія. Ми маємо теперішню мить і змогу чимось насолоджуватися. Дякую героям, які дочитали до кінця!

A place where time stopped.