Visit the military Vanya.../Відвідати військового Ваню.... (En/Ua)

Hi to all. A little while ago, a woman from Kyiv asked me to go to a military hospital in Lviv. She lost contact with the military Azov Ivan. Marina, that's the woman's name. Despite all her female ailments, she underwent military training and worked in a field kitchen at the beginning of the war. The soldiers loved her very much and often brought some small gifts for Maryna. Many of them are no longer alive. And now Vanya stopped answering her calls on March 26.

Привіт усім. Трохи давніше мене попросила жінка з Києва піти в військовий госпіталь у Львові. Вона втратила зв'язок з військовим Азову Іваном. Марина, саме так звати жінку. Вона попри всі свої жіночі хвороби пройшла військову підготовку і працювала в польовій кухні на початку війни. Дуже любили її військові і часто приносили якісь маленькі подарунки для Маринки. Багатьох їх вже нема в живих. І тепер Ваня перестав 26 березня відповідати на її дзвінки.

For a long time I was trying to get the strength to go there. I always found other things to do, away from that place. And today one morning I woke up and decided that I would go. And it's beautiful in the city, in Lviv cherry blossoms are blooming. Such beauty!

Я довго збиралася з силами піти туди. Завжди я знаходила інші справи, подалі від того місця. А сьогодні якось зранку проснулася і вирішила, що піду. І гарно в місті, у Львові цвіте сакура. Така краса!

The city lives and does not stop. People work despite sleepless nights. During the day, one does not even feel that the country is facing such a terrible fate as war
And I walked over the central part of the city. Today I had to find out what Vanya needed to recover, whether it was something from food, or in general any help. I thought about it and moved forward.

Місто живе і не зупиняється. Люди всупереч безсонним ночам працюють. Вдень навіть не відчувається, що країна зазнає такої страшної долі як війна
І я йшла понад центральну частину міста. Я сьогодні повинна була дізнатися, що потрібно Вані для виздоровлення, чи щось з їжі, чи взагалі якась допомога. Я думала про це і просувалася вперед.

The military hospital seemed to me like a whole organism. It's like a huge beehive where everyone does their job. This area seems to be in a different reality compared to the whole city. Here, doctors rescue, treat and rehabilitate military men. It is the doctors who should now have a big breakthrough in their activities. I think many of them should have written dissertations on saving lives and saving limbs for military personnel.
The soldiers are calmly waiting for their turn. One soldier asked the doctor to discharge him, because his guys at the front had already waited. I saw two men walking on bionic prostheses. Here I did not notice pity and suffering. To be a man is also to accept one's new position. The man on the stretcher lay calmly and waited. And I really want to wish them health. There is no way back for us and we are stubbornly fighting the enemy, although with significant losses.

Військова лікарня видалася мені цілісним організмом. Це наче величезний вулик, де кожен виконує своє завдання. Ця територія наче в іншій реальності порівняно з усім містом. Тут медики рятують, лікують і реабілітують військових чоловіків. Саме лікарі зараз мають мати великий прорив в своїй діяльності. Я думаю, що багато з них мали б написати дисертації щодо порятунку життя і збереження кінцівок військовим.
Військові спокійно очікують своєї черги. Один військовий просив лікаря, щоб його виписали, бо його хлопці на фронті вже зачекалися. Я бачила двох чоловіків, які йшли на біонічних протезах. Тут я не помітила жалю і страждань. Бути чоловіком це також і приймати своє нове становище. Чоловік на ношах спокійно лежав і чекав. І мені дуже хочеться побажати їм здоров'я. Дороги назад для нас вже нема і ми вперто боремося з супротивником, хоча зі значними втратами.

The young nurse said that he was discharged on March 30. -"Oh no. He's dead. I'm so sorry"
And I was very sorry, although I did not know him. Ivan since 1997, he was so young, he grew up in an orphanage, he has four sisters. Although he kept in touch with only one sister. I was later told by his attending physician that he could not share information about his patient with me. And I left, to return to my world.
I'm sorry I found out so late. My mom sent me photos from Marina's post on her page. In the photos, Ivan is at her home in Kyiv while on vacation.
I had the thought that the Ukrainian youth was being destroyed on purpose.
It is very sad to report such news. And Marina answered my mother that it doesn't matter what happened to him in the hospital, why Ivan wasn't saved, because he had numbness in his legs and spine injuries when he was admitted. Doctors gave good chances for life. But Ivan cannot be brought back. But his sisters could at least answer the phone. He lived, worked, loved, fought, and many people will simply never learn about Ivan's fate.
God, save Ukraine!
We must endure this battle!
My beloved Ukraine!

Молода медсестричка сказала, що він виписаний 30-тим березням. -"О, ні. Він помер. Мені дуже шкода"
І мені було дуже шкода, хоч я його не знала. Іван з 1997 року, він був такий молодий, він ріс в сиротинці, в нього є чотири сестри. Хоча він підтримував зв'язок лише з однією сестрою. Пізніше мені сказав його лікуючий лікар, що він не може ділитися інформацією зі мною про свого пацієнта. І я пішла, повернутися в мій світ.
Мені шкода, що я дізналася так пізно. Моя мама надіслала мені фотографії з допису Марини на її сторінці. На фотографіях Іван в неї вдома в Києві під час відпустки.
В моїй голові майнула думка, що українську молодь знищують навмисно.
Дуже сумно повідомляти таку новину. І Марина відповіла моїй мамі, що це вже немає значення, що з ним сталося в лікарні, чому Івана не врятували, бо він мав при поступленні оніміння ніг, травми хребта. Лікарі давали хороші шанси на життя. Але Івана вже не вернути. Але його сестри могли б хоча б відповідати на телефонні дзвінки. Він жив, працював, любив, воював і багато людей просто ніколи не дізнаються про долю Івана.
Боже, бережи Україну!
Ми маємо вистояти цей бій!
Моя кохана Україна!

Last photo this post