Творчість радянських художників у період сталінської влади та Великої Вітчизняної війни славиться яскравими агітаційними плакатами, кожен із яких ніс очевидну, але важливу думку.
Керівна партія Радянського Союзу в ту епоху мала чітке розуміння того, що для протистояння ворогові в особі нацистської Німеччини необхідна серйозна дисципліна суспільства.
Тому художники-графіки були дуже потрібні. Так з'явився найвідоміший плакат «Не болтай!».
Автори цієї роботи — подружжя Ніна Ватоліна та Микола Денисов. Вона – випускниця художнього технікуму, а він – син відомого графіка Віктора Дені, у якого Ніна Миколаївна брала приватні уроки.
Їхня робота «Не болтай!» була надрукована мільйонними тиражами. Це принесло їм величезну популярність як у Радянському Союзі, і у Європі. Навіть в Англії випускали листівки «Необережні розмови варті життя людей».
Але популярність митців не хвилювала. Подружжя створювало свої роботи, натхненні ідеями та стурбовані часом, у який вони працювали. Після війни Ніна Ватоліна написала мемуарну роботу, де описувала свої переживання. Художниця з великим трепетом та жахом згадувала той час.
Головним завданням було донести до радянської людини думку дуже важливу та тривожну. Для цього в плакаті було використано чотиривірш, який написав Самуїл Маршак:
"Будь начеку, в такие дни
Подслушивают стены.
Недалеко от болтовни
и сплетни
до измены."
Час був такий, тривожний
Занепокоєння з приводу «болтовни», яка витала в радянському суспільстві на той час, була неспроста. Річ у тім, що у багатьох прикордонних районах країни діяли німецькі шпигунські організації. Вони знищували стратегічно важливі об'єкти, вбивали технічних фахівців, порушували роботу військової інфраструктури. Було багато диверсій.
Тому влада намагалася всіляко показати населенню важливість «мовчання». Шпигуном міг виявитися хороший знайомий чи давній друг. Про справи державної ваги прийнято було не розмовляти.
Він був створений, щоб вистояти у боротьбі зі смертельним ворогом
Слід зазначити, що образ жінки з плакату проник у серця багатьох радянських громадян. У неї суворий, серйозний вираз обличчя; вона вражена через війну, але в погляді читається віра в краще і озлобленість на ворога, що вторгся на Батьківщину.
Це сильний та емоційний портрет. Його успіх полягає в тому, що він створений за точним образом людини того часу, що працює і бореться. Тому можновладці використовували його як потужну агітацію, під час Великої Вітчизняної війни і пізніше в роки Холодної війни.
Робота Ніни Ватоліної та Миколи Денисова з роками посіла почесне місце серед спадщини масової культури минулого століття.
Сама художниця має досить певну думку щодо цього. Вона каже: «Плакат створювався у трагічний час, він мав допомогти вистояти у боротьбі зі смертельним ворогом. Це дуже щира робота. А зараз він з'являється на кепках, майках... Спершу, може, й було смішно. Але коли плакат використовують для будь-яких «забав» — і, до речі, без дозволу автора — мене це ображає. Плакат повинен нагадувати саме про свій час, а не обслуговувати нинішнє, багато в чому вульгарне…».
Доля головного символу найтривожнішого часу історія Радянського Союзу неоднозначна. Але, як і всі історичні, вона знайшла своє переосмислення з часом. Добре це чи погано судити кожному з нас. Адже ми цю історію й творимо.
