Оцінюєш війну та життя по іншому, коли доторканний до війни. від себе не втечеш.

Багато хто з нас вдає, що війна десь далеко, а жити треба вже, а війна їх не стосується. Війна стосується усіх хто був до 24 лютого в Україні. Війна стосується усіх, хто зараз не в Україні, адже усвідомити її жахи доведеться, бо все, що трапляється буде з вами тепер все життя, навіть якщо ви того не хочете й думаєте, що втекли від війни. Не можна втекти від себе, від думок, від переживань. психологічна травма є. Якщо ви вважаєте, що не будете помічати, а винен хтось, але не ви, то нічого доброго у такому не буде. Найскладніше усвідомити, що проблема є, її треба зрозуміти, усвідомити, жити з нею та вирішувати поступово. Легко усі свої проблеми кинути на когось, та сказати собі, я хочу жити краще, а моє життя заслуговує на ліпше, а ті хто думають про війну й живуть у ній, то їхні проблеми. Не буде так, ви навіть не помічатимете того, що ставатимете дратівливими, або як овочами без настрою й радості, бо можна втікати від війни, але від себе не втечеш.
Це все починаєш гарно розуміти від людей мистецтва, які відчувають війну не так як більшість. Люди мистецтва завжди були посередниками між реальним життям та більшістю людей, які не мають просторового та душевного уявлення про життя.