Привіт всім у спільноті.
Минуло зовсім небагато часу з того моменту, коли я перестала думати, що моєму поколінню (+-10 років) пощастило. До цього я вважала, що народитися в кінці 20 століття та жити в 21, то є великий життєвий приз. Наше покоління майже не застало радянський союз, а роки дитинства в 90- х – це свого роду життєвий досвід, від якого відштовхуєшся, порівнюєш і розумієш, що так вже не буде… буде краще. Відчуття захищеності, усвідомлення того, що ми вже ніколи не знатимемо воєн, робило нас всіх безпечно вразливими. За що розплачуємося нині.
Hello everyone in the community.
Not much time has passed since the moment when I stopped thinking that my generation (+-10 years) was lucky. Before that, I thought that being born at the end of the 20th century and living to the age of 21 was a great prize in life. Our generation almost did not find the soviet union, and the years of childhood in the 90s are a kind of life experience from which you push back, compare and understand that it will not be like that anymore... it will be better. The sense of security, the knowledge that we would never know war again, made us all safely vulnerable. What are we paying for now?
Все змінилося ще в 2014 році. Та дивлячись телевізор, слухаючи розповіді купки очевидців, здавалося все нереальним. Ну хіба може таке трапитися? Ми ж цивілізовані! Це політичні ігри, від яких гинуть люди і збагачуються чиновники – така думка блукала в голові. Соромно. Дуже соромно за це. Хоча соромитися варто всьому світові, який вперто не зважав на те, що в центрі Європи одна країна забирає шматок території в іншої. Світова спільнота до 24 лютого 2022 року не називала речі своїми іменами. Це наче в Гаррі Поттері “той кого не можна називати”. Якщо не промовляти це слово вголос, то все минеться і війна перестане бути війною.
Everything changed back in 2014. But watching TV, listening to the stories of a handful of eyewitnesses, everything seemed unreal. Well, can this happen? We are civilized! These are political games, from which people die and officials get rich - such a thought wandered in my head. It's a shame. Very ashamed of that. Although the whole world should be ashamed, which stubbornly ignored the fact that in the center of Europe, one country is taking a piece of territory from another. The global community will not call a spade a spade until February 24, 2022. It's like "he who cannot be named" in Harry Potter. If you don't say this word out loud, then everything will pass and the war will cease to be a war.
В тому, що Україна є дійсно брамою Європи пощастило багатьом. Довгий час нас хотіли зробити тамбуром, в якому можна справити нужду, плюнути чи викинути сміття і благополучно зійти на своїй зупинці. Ми опиралися, доводили, що варті існувати, жити, процвітати. Першим кроком до цього була Революція на граніті, потім – Помаранчева революція. Нарешті, після подій Революції гідності на нас звернули увагу: одні з острахом та ненавистю, інші з надією та повагою.
Many people are lucky that Ukraine is really the gateway to Europe. For a long time, they wanted to make us a vestibule in which you can defecate, spit or throw away garbage and get off safely at your stop. We resisted, proved that we were worth existing, living, and thriving. The first step towards this was the Granite Revolution, then the Orange Revolution. Finally, after the events of the Revolution of Dignity, attention was paid to us: some with fear and hatred, others with hope and respect.
Та знадобилося 8 довгих років, щоб ці дві частини суспільства, два світогляди та способи життя – демократія та тоталітаризм нарешті зрозуміли наміри один одного. І саме в цей момент прийшло усвідомлення, що Україна зовсім не тамбур, а надійний щит на шляху у тотального зла, ім’я якому росія.
А все тому, що в нашого народу зовсім інше відчуття часу, простору, реальності. Ми так хотіли дистанціюватися від колишнього впливу неіснуючої імперії, що не помітили моменту відродження нової, яка хоче поглинути, підкорити, вбити. В нас різне сприйняття не лише реальності, а й минулого. Цілі покоління росіян зросли, вірячи в свою велич та могутність, яка дає їм природне право катувати, гвалтувати, руйнувати. А світ для розвінчування цього міфу, для погашення точки росту імперії зла не зробив нічого.
But it took 8 long years for these two parts of society, two worldviews and ways of life - democracy and totalitarianism - to finally understand each other's intentions. And it was at this moment that the realization came that Ukraine is not a vestibule at all, but a reliable shield on the way to total evil, whose name is russia.
And all because our people have a completely different sense of time, space, and reality. We so wanted to distance ourselves from the former influence of the non-existent empire that we did not notice the moment of rebirth of a new one that wants to absorb, conquer, kill. We have a different perception not only of reality, but also of the past. Entire generations of russians grew up believing in their greatness and power, which gives them the natural right to torture, rape, and destroy. And the world did nothing to debunk this myth, to extinguish the growth point of the evil empire.
Зараз ми переживаємо ще один вид геноциду – енергетичний. Нам обіцяють, що це лише початок. З настанням морозів Україна залишиться не лише без світла, а й без газу. До цього готують нас в той час, як росія нарощує ракетний потенціал, а всі країни завмерли в очікуванні: виживуть українці чи ні?
Відповідь – ТАК. Не просто виживемо, ми переможемо.
Now we are experiencing another kind of genocide - energy. We are promised that this is only the beginning. With the onset of frost, Ukraine will be left not only without electricity, but also without gas. They are preparing us for this at a time when russia is building up its missile potential, and all countries are frozen in anticipation: will the Ukrainians survive or not?
The answer is YES. We will not just survive, we will win.
