Do we know how to accept gifts? (У пошуках себе: чи вміємо ми приймати подарунки? #freewrite, UA)

Майже розпочався тривалий святковий період у нашій країні.
Свято Миколая 19 грудня, католицьке Різдво 25 грудня, Новий рік, наше Різдво 7 січня, наш Старий Новий рік 14 січня, Йордан... Ну і купа дрібніших свят.
Досить кумедна ситуація: тепер у нас два Різдва і два Нових роки через намагання наблизитися до цивілізованого світу. Думаю, з часом старий календар відійде в минуле.

Але сьогодні мої роздуми про інше. На свята у нас прийнято дарувати подарунки. Давніше була традиція дарування на свято Миколая, а тепер все частіше до цього доєднуються різдвяні подарунки.
Як ви думаєте, чи всі люди з радістю приймають подарунки? Напрошується відповідь: так, звичайно. Як можна цього не любити? Але на жаль багато людей (і я серед них) не вміють/не можуть приймати подарунки.

Photo

Мені найважче отримувати їх від батьків або від осіб чоловічої статі. Останнім часом я стараюсь виправити цю ситуацію! І аналізувати себе. Причина невміння приймати компліменти чи дрібні подарунки — у наших комплексах та страхах, які заховані у дитинстві. Тут я Америки не відкрила...
Мені здається, мої батьки дали мені трохи дивну викривлену модель. Коли я хочу подарувати їм щось на день народження чи Миколая, то завжди чую: нам нічого не потрібно, ми все маємо. Або коли я вже щось принесла, то така фраза: "Не потрібно було цього купляти, ти сама не маєш грошей".

Чесно, кожного разу це мене вводить у ступор і мало не плакати хочеться, адже іноді треба підключити уяву, щоб обрати якусь дрібничку, яка зовсім не обтяжить мій бюджет. Тепер я доросліша, я розумію, що причина їхньої поведінки у їхньому дитинстві, коли, мабуть, було складно фінансово і вони старались обходитися лише необхідним.

Тому я паралельно виховую і маму, і себе у цьому плані! Мама вважає, що головна у сім'ї жінка і що вона має керувати усіма важливими справами. Я мабуть теж маю це переконання, але іноді воно шкодить.
У нашій країні є нормально, коли чоловік заплатить за їжу у кафе. Хоча поступово з'являються і європейські цінності, коли кожен платить за себе. У кожній культурі свої правила і традиції. Але конкретно мені з моїм комплексом неповноцінності краще би було навчитись радіти з того, що хтось пригостив мене кавою.
І тут головне - це СВІДОМІСТЬ. Тобто коли у голову вкотре лізуть дурні думки, треба просто розслабитись і приймати із вдячністю подарунки чи навіть компліменти:)

Довгий час я страшенно не любила, коли батьки хотіли подарувати мені щось із одягу чи взуття, бо думала, що таким чином вони хочуть на мене впливати і що вважають мене неспроможною самій купити. Дійсно, моя мама диктатор і не дуже відчувала границі, для неї я і в 35 була дитиною.

Мене у великій мірі врятувало життя в селі. Щось ніби перемкнуло в голові. Точніше у двох головах: моїй і маминій. Оскільки я вижила у майже безлюдному селі, причому частково в холодну пору року, значить я хоч трошки доросла:)
Тепер я цілком спокійно і навіть з приємністю дозволила мамі купити мені нову куртку. Я розумію, що батьки просто не мають на що і на кого більше витрачати кошти, то чого б їм не допомог и в цьому? 😃🙃

Хочу порадити всім. Цінуйте себе, любіть себе, радійте, коли близькі і друзі, або ваші кохані щось вам дарують, адже це просто знак уваги, а не намагання зробити вас залежними. І найкращий спосіб помало змінювати ставлення - це робити собі невеличкі приємні сюрпризи. І не картати себе за це!

А ви любите дарувати та отримувати подарунки?
Пишіть у коментарях, бо мені реально цікаво, чи є ще істоти, схожі на мене.
Діліться своїми думками, почуттями та мріями у чудовій спільноті #lifestories,яку нещодавно сотворили ми з @nadin-zakrevska. Це територія фрірайту!
Дякую за увагу і до зустрічі!